Бове опинився на межі катастрофи: фатальний результат у футболі трапляється не так вже й рідко.

У неділю, 1 грудня, на матчі 14-го туру італійської Серії А між Фіорентиною та Інтером стався тривожний інцидент: гравець Фіорентини Едоардо Бове впав у непритомність. На полі він зазнав епілептичного нападу, що призвело до зупинки серцевої діяльності.
Цей інцидент майже затінює всі інші спортивні події, які заповнили наш футбольний вікенд. Матч було призупинено (додаткова гра відбудеться пізніше), у медіа з'явилися різноманітні чутки, але, на щастя, найпесимістичніші прогнози не справдилися. Гравець залишився в живих і, що важливо, швидко йде на поправку.
Тим часом, у неділю, 1 грудня, коли все сталося, пресслужба "фіалок" виступила із тривожною заявою:
Футбольний клуб Фіорентина та університетська лікарня Кареджі повідомили, що гравець Едоардо Бове, якому була надана термінова допомога на полі після втрати свідомості під час зустрічі Інтер - Фіорентина, наразі перебуває під медикаментозним седаційним контролем і госпіталізований у відділення інтенсивної терапії (в реанімації).
Він прибув у відділення невідкладної допомоги у стані гемодинамічної стабільності. Перші кардіологічні та неврологічні тести виключили гостре пошкодження ЦНС та кардіо-дихальної системи. Стан Едоардо Бове буде знову оцінено через 24 години.
Однак на наступний день 22-річний півзахисник прийшов до свідомості і зміг відповідати на запитання. Проте причини інциденту ще потрібно буде з'ясувати в процесі подальших медичних обстежень. Водночас уже виключено наявність гострого ураження центральної нервової системи та кардіореспіраторної системи.
Очевидно одне: півзахиснику неабияк пощастило. Історія футболу містить чимало трагічних випадків, коли гравці вмирали — як безпосередньо на полі, так і по дорозі до лікарні, або ж навіть після декількох днів лікування під наглядом лікарів, які, здавалося б, повинні були надати термінову допомогу. Проте, незважаючи на XXI століття, медичні служби навіть в найзаможніших європейських клубах елітних ліг не в змозі повністю запобігти таким неприємним ситуаціям.
Час від часу на футбольному полі можна спостерігати гравців, які, згідно з медичними рекомендаціями, не повинні були б грати. Це часто призводить до трагічних випадків. При цьому правила ФІФА та УЄФА чітко зобов'язують медичні команди клубів і національних збірних пильно стежити за станом здоров'я спортсменів і запобігати подібним ситуаціям.
Історики досі сперечаються про те, коли зародився футбол, але достеменно відомо, що перші правила придумали англійці, у 1846 році. Вони ж створили першу лігу, яка об'єднала команди кількох коледжів. У 1871 році було засновано Кубок Англії - найстаріший футбольний турнір у світі.
Першим офіційно зафіксованим випадком смерті внаслідок гри у футбол став Вільям Кроппер, який виступав за команду Стейвлі в 1889 році. 12 січня того ж року, під час зіткнення з суперником, він отримав серйозний удар коліном у живіт, що призвело до розриву кишечника. Якимось чином, замість того щоб терміново доставити гравця до лікарні, його просто перенесли до роздягальні, де він помер наступного ранку.
Три роки потому, у 1892 році, пішов з життя шотландець Джеймс Данлоп з Сент-Міррена. А вже в листопаді 1893 року сталося одразу дві катастрофи, між якими було лише 11 днів. Трагічні події на футбольних аренах Великої Британії не припинялися, але до 1920 року, відповідно до офіційних звітів, вони не виходили за межі британських островів.
Першою задокументованою футбольною трагедією за межами островів став епізод із гравцем хорватського Хайдука Миколою Гадичем. Після матчу проти Граджянскі, колишньої команди із Загреба і колись найпринциповішого суперника Хайдука, у гравця загострився туберкульоз, який призвів до смерті.
Трагічні випадки супроводжували футбол і надалі. Навіть у 1940-ті роки, коли Європу трясла Друга світова війна, помирали футболісти. Загалом історія світового футболу налічує понад 100 трагічних випадків.
Серед загиблих були видатні спортсмени, футболісти національних команд, яких шанували та любили по всій країні. Найбільш шокуючим випадком стала смерть Марка-Вів'єна Фое. 26 червня 2003 року під час півфінальної зустрічі Кубка конфедерацій між Камеруном і Колумбією, що відбулася в Ліоні (Франція), гравець збірної Камеруну та Манчестер Сіті раптово знепритомнів на полі на 73-й хвилині. Його терміново доправили до лікарні, але всі спроби медичних працівників виявилися безрезультатними. Фое помер, а його товариші по команді отримали цю трагічну новину під час святкування перемоги (1:0) та виходу у фінал.
Також на футбольному полі трагічно помер угорський гравець та футболіст португальської Бенфіки Міклош Фохер, який знепритомнів під час матчу чемпіонату Португалії проти Віторії Гімарайнш у 2004 році. У 2007 році серцевий напад став причиною смерті гравця Севільї Антоніо Пуерти під час гри Прімери. Не можна забувати про шокуючий момент з Євро-2020 (перенесеного на 2021 рік через пандемію COVID-19), коли данський футболіст Крістіан Еріксен втратив свідомість і пережив зупинку серця під час поєдинку між Данією та Фінляндією.
На жаль, не оминули трагічні випадки й українських футболістів. І першим із них став воротар Сергій Перхун. 18 серпня 2001 року в Махачкалі проходив матч чемпіонату Росії з футболу, в якому Анжи приймав ЦСКА з українським голкіпером у складі. В одному з епізодів гри, на 78-й хвилині матчу, була довга передача гравця Анжи з глибини поля у бік воріт ЦСКА.
Перхун вирвався за межі штрафного майданчика, намагаючись перехопити м'яч у нападника махачкалінської команди Будунова. Оскільки він не мав можливості грати руками, то спробував відбити м'яч головою, але вирішив не ризикувати травмуванням суперника. Будунов, не бажаючи віддавати м'яч воротареві, продовжував рухатися з колишньою швидкістю. Сергій встиг зловити м'яч головою, але в результаті обидва футболісти зустрілися в повітрі.
Як з'ясувалося пізніше, удар точно потрапив у скроневу область. Незважаючи на це, Перхун залишався в свідомості, спілкуючись з медичним персоналом та керівництвом ЦСКА. Однак, під час поїздки в санітарному автомобілі до аеропорту, він втратив свідомість. Футболіст зазнав кількох зупинок серця, але лікарі щоразу змогли його реанімувати. Врешті-решт, Перхун впав у глибоку кому.
28 серпня, всього через десять днів після гри, Сергій Перхун відійшов у інший світ, так і не прийшовши до свідомості.
Протягом 2004 року в київському Арсеналі відбулися дві трагічні події, обидві з яких сталися під час тренувань. 7 січня життя 23-річного грузинського форварда Шалви Апхазави обірвалося, а 1 березня пішов з життя 17-річний Андрій Павицький. Смерть Павицького стала наслідком недбалості медичного персоналу клубу, який не повідомив тренера про його проблеми зі здоров'ям, що заважали йому займатися з основною групою.
Також під час тренувального процесу помер Павло Ткаченко. 16-річному гравцю Севастополя стало погано, і він упав на газон 17 січня 2014 року. І більше вже ніколи не піднявся.
Знаменитий захисник "Динамо" 80-х років, Андрій Баль, трагічно пішов з життя під час гри ветеранів 9 серпня 2014 року. Йому виповнилося 56 років.
Спортивний лікар Микола Ліневич зазначає:
"У сучасному футболі всі тренери вимагають найвищих швидкостей, миттєвої обробки м'яча, великих "вибухових" зусиль. Футбол - це не гладкий, а циклічний біг. Рвонув на 20-30 метрів - зупинився. Ще рвонув - знову міні-пауза. Така робота - це дуже велике навантаження як на м'язи, так і на серце.
Колись ці травми мали менше поширення. У 80-90-х роках футболісти рідше страждали від травм. Хрестоподібні зв'язки вважалися справжньою рідкістю. Це свідчить про те, що навантаження на спортсменів вийшли за межі допустимого. І тенденція до їх зростання не зупиняється. Якщо так далі піде, організм може не витримати. Потрібно знайти межу.
Людські ресурси мають свої межі. Спорт істотно впливає на фізіологію організму. У професійних футболістів спостерігається виражена гіпертрофія лівого шлуночка серця.
Кожен випадок, зрозуміло, індивідуальний. Може все статися через навантаження. Можливо, гравці отримували удари в область серця напередодні. Потрібно дослідити, які фармакологічні засоби застосовували, яким був режим останні два-три дні, переглянути план тренувань, вивчити кардіограми.
На жаль, ризик зупинки серцевої діяльності у професійних атлетів завжди залишається. Не випадково всі медики тепер зобов'язані мати кардіостимулятори.
Відповідаючи на питання про те, як можна запобігти подібним трагедіям, медик підкреслює: