Допінг, манкурти, туристи: десять найбільших розчарувань українського спорту у 2024 році.
Sport.ua підсумовує найсумніші моменти року, що минає.
2024 рік став для України роком серйозних викликів, як для країни в цілому, так і для сфери спорту. В умовах тривалої повномасштабної війни, що триває вже три роки, факт нашої участі в міжнародних змаганнях та проведення національних чемпіонатів є надзвичайно цінним. Саме тому ми стали більш терпимими до невдач, ніж це було в мирний час. Поразки є невід’ємною частиною спортивного процесу, поряд з перемогами. Однак важливо зазначити, що програвати можна по-різному.
Цей підсумковий рейтинг від Sport.ua зосереджений на невдачах і подіях, що негативно впливають на наш спорт, його репутацію та майбутні можливості.
На четверте в історії Євро вони їхали, іменуючись "найкращою збірною України в історії". Ще б пак, адже в складі команди Реброва були майстер, якого за 70 мільйонів євро купив "Челсі", воротар чинних переможців Ліги чемпіонів, Пічічі, ще один представник команди-сенсації іспанської Прімери, два оборонці з англійської Прем'єр-ліги та інші чаклуни м'яча, чиї прізвища щодня фігурують у контексті зацікавленості топ-клубів.
Таким чином, з піднятою гордістю вони вийшли на стартовий поєдинок Євро проти румунської команди. Їхня мета — перемога. У свою чергу, Румунія, яка зараз не має таких зірок, як Ґеорге Хаджі, Адріан Іліє, Адріан Муту чи Крістіан Ківу, вийшла на поле з бойовим настроєм. І цього виявилося достатньо, щоб здолати хлопців, які, здавалося б, мали перевагу.
Поразка 0:3 від Румунії стала вирішальним моментом для нашої команди на цьому Євро. У наступному матчі українці здобули перемогу 2:1 над Словаччиною, а в останньому зіграли внічию 0:0 з бельгійцями. Проте, цих результатів виявилося недостатньо, щоб компенсувати катастрофічний старт. "Найсильніша збірна України в історії", яка мріяла про успіх на європейській арені, повернулася додому з відчуттям сорому. Деякі гравці, окрім того, знову піддалися критиці, відмовившись брати участь в першій для нашого футболу Олімпіаді, посилаючись на необхідність підготуватися до клубного сезону та єврокубків.
Що саме вони підготували, дізнайтеся трохи нижче.
Спочатку нічого не віщувало біди. Навпаки, київська команда двічі знищила сербських футболістів з "Партизана" з рахунками 6:2 та 3:0, здобувши симпатії більшості вболівальників по всій країні. У наступному раунді кваліфікації Ліги чемпіонів кияни вразили всіх переконливою перемогою над шотландським "Рейнджерс". Навіть поразка у фінальному раунді відбору проти австрійського "Зальцбургу" сприймалася з терпінням, адже попередні успіхи вселяли надію. Здавалося, що у киян є всі шанси на успіх у новому форматі групового турніру Ліги Європи.
Кажуть, що проблема починається з верхівки. У випадку з "Динамо" все розпочалося з чергового "блискучого" рішення менеджменту клубу, який вирішив проводити домашні матчі в єврокубках у Гамбурзі. Чому ж не обрали, скажімо, Португалію чи Іспанію? Протягом осені тренерський штаб київської команди неодноразово скаржився на труднощі з логістикою. З одного боку, це може виглядати як виправдання, але в цих словах є частка правди, адже через постійні автобусні подорожі гравці не мали можливості нормально відновлюватися.
Та самі футболісти теж не можуть похизуватися тим, що вони зробили все від них належне. В якийсь момент командний механізм банально зупинився і на цьому тлі нівелювалися сильні індивідуальні риси кожного гравця, скажімо, швидкість Кабаєва чи креативність Буяльського.
Шість програшів у шести зустрічах та всього один забитий м'яч - "Динамо" стало найслабшою командою осінньої стадії групового етапу Ліги Європи. А поразка з рахунком 0:4 від "Ференцвароша" стала справжнім вироком для цієї команди та її нинішнього покоління футболістів.
...Після заключного матчу в УПЛ проти "Вереса" на обов'язкові флеші до репортерки Діани Тригуб прийшли автор голу Ванат і тренер Шовковський. Тон відповідей обох був сповнений зверхності до журналістки. Ванат й узагалі на кожне питання відповідав двоскладно, прагнучи якомога швидше втекти. Ще б пак, тут вони лідери й королі, найкращі бомбардири. Втім, на поверхні найперше ці 0:4 від "Ференцвароша". І слова Мілевського: "Ви заї...ли вже. До себе повага є? Б...ь, тому вас ніхто і не знає на вулицях Києва".
Інші українські команди також не демонструють найкращих результатів у єврокубках. Житомирське "Полісся" вперше виступило на міжнародній арені, зазнавши двох поразок від словенської "Олімпії" з Любляни. "Кривбас" не зміг здобути жодної перемоги в чотирьох матчах кваліфікації Ліги Європи та Ліги конференцій, програвши спочатку двічі чеській "Вікторії" з Пльзеня, а потім ще двічі іспанському "Бетісу". Особливо прикрою ситуацією стало закриття проекту СК "Дніпро-1", який припинив існування цього літа. Проте до падіння рейтингу України команда, створена на базі легендарного "Дніпра", внесла свій вклад, не повідомивши вчасно УАФ про свої наміри, точніше, їх відсутність. В результаті "СКД-1" все ще значиться як учасник єврокубків, отримавши дві технічні поразки за неявку на матчі з угорською "Академією Пушкаша". А очки, які здобули лише "Динамо" та "Шахтар", тепер розподіляються на ще одного учасника, якого навіть важко назвати активним гравцем.
Протягом осені Україна втратила п'ять позицій у таблиці коефіцієнтів УЄФА, поступившись Польщі, Хорватії, Кіпру, Швеції та Сербії. Лише "Шахтар" зміг здобути очки у Лізі чемпіонів, хоч і з великими зусиллями. Важливим індикатором слабкості сучасного українського футболу є те, що "Динамо", яке лідирує в УПЛ, стало об'єктом жартів після своїх виступів у груповому етапі Ліги Європи.
Ще одна з наших зірок, зазнавши невдачі на Євро, пізніше зазнала гучного падіння на клубному рівні, ставши центральною фігурою в найбільшому допінг-скандалі європейського футболу цього року. Аналіз показав наявність мельдонію в організмі гравця. Враховуючи, як ми колись кепкували з приводу вживання цього препарату російськими спортсменами, ситуація виглядає навіть кумедно. Кумедно, якби не було так сумно.
Немає бажання знову занурюватись у суперечки щодо різних теорій змови, пов'язаних із тим, як препарат, заборонений Всесвітньою антидопінговою аґенцією від 1 січня 2016 року, опинився в організмі футболіста, якого "Челсі" придбав у "Шахтаря" за 70 мільйонів євро. Нині найважливішим є те, що Михайло Мудрик може зіткнутися з серйозною загрозою у вигляді тривалої дискваліфікації, термін якої може сягати навіть чотирьох років, що, в свою чергу, може суттєво підірвати його кар'єру.
У 2024-му український волейбол досяг кількох історичних вершин: чоловіча національна команда України вперше в історії виграла Золоту Євролігу і завдяки цьому отримала право вперше в історії зіграти в наступному році в Лізі націй, найпрестижнішому турнірі на рівні збірних. Та найпарадоксальніше, що гравці, з якими наш волейбол асоціювався в останніх років п'ять, до цих успіхів ніяк не причетні.
Усе почалося з того, що керівництво національної федерації вирішило звільнити головного тренера Уґіса Крастіньша. На його місце призначили досвідченого аргентинського спеціаліста Рауля Лосано. Вже у травні Лосано зіткнувся з неприємною ситуацією: дев'ять основних гравців команди відмовилися виступати, навівши різноманітні причини. Серед них були Ілля Ковальов, Василь Тупчій, Віталій Щитков, Дмитро Терьоменко, Ян Єрещенко, Тимофій Полуян, Юрій Синиця, Горден Брова та, звісно, колишній капітан збірної Олег Плотницький, якого вважають головним організатором цього протесту.
Корені цього конфлікту сягають 2023 року, коли волейболісти, незадоволені ситуацією, погрожували залишити збірну напередодні чемпіонату Європи та олімпійської кваліфікації. Вони вимагали термінової виплати премії за друге місце в Золотій Євролізі. Додатково, гравців не влаштовувало, що тренувальні збори проходили не в Ризі, а в Варшаві. Тоді їхнє ставлення змінилося під впливом негативної реакції суспільства, яке не сприймало їхні вимоги в умовах війни. Нині ж спортсмени продемонстрували стійкість до кінця. Хоча, за словами президента ФВУ Михайла Мельника, більшість з них висловила готовність повернутися до збірної в 2025 році, за винятком Плотницького. Як один із найяскравіших гравців італійської Суперліги, він безумовно заслуговував на визнання в позитивному світлі, проте натомість опинився в списку ганьби.
Останнім часом його обличчя можна побачити на багатьох рекламних бордах. Тільки мало хто вже впізнає за усміхненим обличчям імпозантну модель. Найперше через те, що в міжолімпійському циклі між Токіо-2021 і Парижем-2024 плавець, який мав потенціал стати олімпійським чемпіоном, але відзначився в Японії сріблом і бронзою, помітно деградував. За всілякими фотосесіями часу сконцентруватися на спорті, вочевидь, не було.
Спад в кар'єрі Михайла розпочався після 2022 року, коли він, встановивши національні рекорди, здобув бронзову медаль на чемпіонаті світу в дистанції 800 метрів та золоту на чемпіонаті Європи на 1500 метрів вільним стилем. Після цих успіхів результати плавця почали знижуватися. Незважаючи на те, що він виграв золото і срібло на чемпіонаті Європи перед Олімпіадою в Парижі, ці досягнення не повинні вводити в оману. У цих змаганнях не виступали його основні конкуренти, а його результати значно поступалися тим, які він показував у 2022 році: золота медаль на 800 метрах він отримав з часом, що відстає на 6,15 секунди від власного рекорду, а срібло на 1500 метрах було на 23,89 секунди повільнішим за його найкращий результат.
На Олімпіаді Романчук взагалі зробив лише один старт - став 17-м у кваліфікації на дистанції 800 м кролем, пропливши на три секунди повільніше, ніж на чемпіонаті Європи, після чого на старт запливу на 1500 м не вийшов взагалі. За станом здоров'я.
З дружиною Михайла Романчука ситуація схожа. З тією лишень різницею, що на Олімпіаді в Токіо Марина в стрибках у довжину стала п'ятою, медалі не взяла, і відповідно, була мотивованішою, щоб працювати впродовж ще одного циклу, більше за чоловіка. І попервах все ніби й виходило: змінивши змагальний вид і почавши виступи у потрійному стрибку, в 2022-му Бех-Романчук виграла чемпіонат Європи, вперше застрибнувши за позначку 15 метрів (15,02 м), наступного року здобула срібло чемпіонату світу і виграла Європейські ігри.
Перед головним стартом чотириріччя Марина виявилася не готовою і з результатом 13,98 м зайняла 11-те місце. Вона болісно відреагувала на запитання журналіста, який поцікавився, чи відчуває вона разом зі своїм чоловіком відповідальність за витрачені на них мільйони гривень. Атлетка не вибачилася за свій виступ, зазначивши, що їй було важко морально постійно залишатися за кордоном, і додала, що "це нормально, що спортсменам, від яких очікували медалі, було виділено більше фінансування, ніж іншим".
У підсумку, в ситуації з Романчуками важливіше не сам факт їхніх невдач, а те, що рівень внутрішньої конкуренції дозволяє їм не хвилюватися щодо місця в збірній, що дає змогу брати участь у змаганнях, незважаючи на відсутність значних досягнень. Цікаво, що зараз, коли розпочався новий олімпійський цикл, немає жодних новин про намір Марини та Михайла залишити спорт і зосередитися на кар'єрі моделей.
Після Олімпійських ігор український спорт опинився в центрі уваги через скандал, пов'язаний зі спортивною гімнастикою. Одна з підрозділів Міністерства молоді та спорту витратила понад 6,6 мільйона гривень на послуги невідомої тіктокерки для організації чемпіонату України зі спортивної гімнастики. За нею стоїть віце-президент Федерації гімнастики України, олімпійська чемпіонка Москви-1980 Стелла Захарова. Змагання, що проходили у київському палаці спорту, стали яскравим проявом культу особистості самої Стелли Георгіївни. Важливо зазначити, що жоден з провідних українських гімнастів не брав участі у цих змаганнях, оскільки більшість з них виступали на іншому чемпіонаті України, який відбувся в листопаді на базі в Конча-Заспі.
В принципі, схожі турніри власного імені і зі схожим розмахом Стелла Захарова проводила й раніше, ще з середини 2000-х. Іноді доходило навіть до абсурду: оскільки в Захарової був конфлікт з національною Федерацією, у змаганнях її імені в Палаці спорту українські спортовці не брали участі взагалі. Такі ж щедрі мільйони представниками тодішньої влади виділялися Захаровій для проведення змагань виключно для іноземців. Найцікавіше, що таким чином балансувати Стеллі Георгіївні вдавалося при різних владах. І лише зараз її звитяжницька діяльність стала надбанням громадськості. Щоправда, виникають сумніви, що справа про корупцію буде доведена до пуття.
Ілля Ковтун - ще один спортовець, який за підсумками 2024-го заслуговував бути в іншому рейтингу. Ілля став срібним призером Олімпіади в Парижі у вправах на брусах і був близьким до медалі в особистому та командному багатоборствах. Втім, усі ці досягнення Ілля разом з особистим тренером Іриною Горбачевою нівелював наміром прийняти хорватське громадянство.
Таким чином, усі усвідомлюють, що знайти спільну мову з керівниками на зразок Стелли Захарової вкрай складно. Безумовно, існують питання щодо призначення головних тренерів. Проте можна стверджувати, що, як зазначила раніше Марина Бех-Романчук, спортсменам, від яких очікують медальних здобутків, виділяється більше фінансування, ніж іншим. Ковтун і Горбачева, м'яко кажучи, не страждали від нестачі ресурсів. І ніхто не міг втиснути їх у якісь рамки, враховуючи їхній статус.
В цьому аспекті показовим є приклад сімейства Гераскевичів, які вже не один рік перебувають в опозиції до чинної спортивної влади і особисто до нинішнього глави Національного олімпійського комітету Вадима Гутцайта, але жодного разу навіть не обмовилися про те, щоб змінювати громадянство. Більше того, не маючи в Україні жодних умов для розвитку скелетону, Гераскевичі вже спромоглися виховати покоління юних скелетоністів, котре дебютувало в Кубку світу і стане заміною Владиславу Гераскевичу на світовій арені.
Втім, у кожного свої цінності. Ковтун і Горбачева вважають, що це нормально - торгуватися у час війни громадянством країни.
Жіноча та чоловіча баскетбольні команди України зазнають невдач у кваліфікації на Євробаскет. Чоловіча команда, керована тренером Віталієм Степановським, програла всі чотири матчі, зокрема проти Словенії, Португалії та двічі – Ізраїлю. Внаслідок цього, у них залишилися лише примарні шанси на здобуття третього місця з чотирьох команд. Особливе здивування викликає латвійський фахівець Айнарс Баґатскіс, який знову очолив нашу команду напередодні нового року. Проте, навіть якщо українці виграють два останні матчі, цього буде недостатньо – їм також доведеться сподіватися на дві поразки від португальців.
Жіночій команді було значно складніше подолати етап кваліфікації, адже з чотирьох команд у відбірковій групі до фіналу проходить тільки одна. Проте це не є виправданням для провалу в кваліфікації, як це демонструє нинішній колектив під керівництвом чорногорця Срджана Радуловіча. З чотирьох перших матчів українські спортсменки зазнали поразки в трьох (двічі від сербської команди та один раз від португалок), а єдина перемога над македонками не дала змоги зберегти шанси на вихід на Євробаскет, що призвело до дострокового завершення боротьби.
