Патріот, чемпіон світу та земляк Срни: розповідь про наставника Зрінськи.
Коуч Ігор Штімац володіє дійсно вражаючою та різноманітною футбольною кар'єрою.
Цей матеріал створено за сприяння титульного спонсора ФК Динамо (Київ) — компанії GGBET. GGBET уклав партнерство з "Динамо", щоб підтримувати кожен виклик, з яким стикається київська команда, та сприяти розвитку українського футболу. Саме з цієї метою виникає унікальний GG-досвід, який букмекерський бренд має на меті подарувати фанатам.
Київське Динамо вперше в своїй історії проведе поєдинок з боснійським клубом Зрінськи в третьому турі Ліги конференцій.
Срібний призер чемпіонату Боснії та Герцеговини не відзначається впливовими іменами в своєму складі, однак на тренерському мосту клубу працює дійсно знакова особистість — Ігор Штімац.
Хорватський спеціаліст пройшов яскравий футбольний шлях, і його кар'єра заслуговує на окрему увагу. Пропонуємо згадати історію Штімаца від її витоків.
Ігор Штімац народився в 1967 році в югославському містечку Меткович, яке стало домівкою для багатьох знаменитих хорватських атлетів. Серед них особливо виділяється Даріо Срна, колишній футболіст і теперішній працівник клубу Шахтар, чиї шляхи неодноразово перетиналися з Ігорем.
У Метковичі вихованців футболу вистачає, але справжній тріумф слави місто здобуло завдяки гандболу. Саме місцеві спортсмени піднімали Хорватію на Олімпійський п'єдестал: Патрік Чавар та Владімір Ельчич здобули золото у 1996 році, Нікша Калеб та Давор Домінікович – у 2004, а Іван Чупич приніс бронзову медаль у 2012. Хоча Штімац не привіз додому олімпійське золото, як деякі його співвітчизники, він віддав усі сили для прославлення Хорватії та свого народу.
Перші кроки у світі футболу Штімац зробив у рідній команді Неретва, де дебютував у віці 16 років. Його перші виступи в югославській лізі виявилися знаковими, адже Ігор швидко виявив свій величезний потенціал. Завдяки своїм здібностям він привернув увагу відомого клубу Хайдук Спліт, який вирішив підписати юнака, оформлюючи подвійну реєстрацію. Це дало можливість Штімацу час від часу грати за свою рідну команду з Метковича.
Футбольна кар'єра Ігора отримала новий імпульс після його виклику до молодіжної збірної Югославії для участі в чемпіонаті світу U-20 у 1987 році. Тоді югославська команда, що складалася з зірок, блискуче виступила на мундіалі в Чилі, пройшовши турнір без жодної поразки. У фіналі вони зіграли з Західною Німеччиною, спочатку завершивши гру внічию (1:1), а потім здобувши перемогу в серії пенальті - 5:4. Ігор відзначився не лише бездоганною грою в захисті, але й двома голами, зокрема його вирішальний м'яч на 70-й хвилині вивів команду у фінал, після того як був здоланий суперник з НДР у півфіналі.
Виступ юнацької збірної Югославії U-20 на світовому чемпіонаті не лише забезпечив країні трофей, а й став відправною точкою для нових зірок футболу. Окрім Штімаца, значний внесок у тріумф зробили Звонімір Бобан, Предраг Міятович, Роберт Просенічки та Давор Шукер, який став найкращим бомбардиром команди на турнірі, забивши шість голів.
Національні досягнення Ігора спонукали керівництво Хайдука надати молодому захиснику можливість проявити себе в основному складі команди. Після повернення з оренди в Динамо Вінковци Штімац зміг закріпитися в Хайдуці, активно сприяючи майбутнім успіхам. Ця команда не тільки стала для нього шляхом у великий футбол, але й принесла єдині нагороди клубу.
Відданість та старання спочатку привели Ігоря до капітанської пов'язки в Хайдуці, а далі - новий етап життя: Штімац вперше залишив рідні землі та полетів до Іспанії, де з 1992 по 1994 роки представляв Кадіс.
Але перший млинець - нанівець. Кадіс вилетів з Ла Лігу вже в перший сезон Ігоря за кордом. Штімац намагався повернути команду до еліти, регулярно граючи в основі, проте вийти з Ла Ліги 2 Кадісу було не під силу.
Після того як Ігор скуштував іноземний футбол, він вирішив не залишатися в Хайдуці надовго: у сезоні 1994/95 він провів час у сплітському клубі і почав шукати нові можливості для своєї кар'єри. На Ігора вийшла англійська команда Дербі, яка потребувала гравця для посилення захисту. Штімац не вагаючись прийняв рішення - контракт був підписаний, трансфер завершено.
Англійський стиль гри значно вплинув на формування Ігоря, який, маючи зріст 1.88 метра, відзначався вмінням забивати головою, виконувати підкати та змагатися з нападниками. Його міцна статура і впевненість у собі зробили його справжньою знахідкою для клубів Прем'єр-ліги. В результаті Ігор вирішив піднятися на новий рівень і уклав угоду про перехід до Вест Гема, який, зайнявши п’яте місце в чемпіонаті, сподівався на потрапляння до топ-3 та активно посилював свій склад.
Два роки, які Ігор провів у "Молотобійцях", пройшли досить швидко, але, на жаль, не без труднощів. За цей час "Вест Гем" жодного разу не зміг досягти рівня успіху, як у сезоні 1998/99, а в Кубку УЄФА команда навіть вибула на стадії другого кола, поступившись "Стяуа".
Усвідомивши, що його найкращі роки на футбольному полі вже позаду, Штімац вирішив зробити символічний крок: повернувся до рідного клубу Хайдук. Лише через один сезон, у свої 34 роки, Ігор вирішив завершити кар'єру, повісивши свої бутси на цвях.
Незважаючи на те, що на його поличці лежало золото, а також молодіжна команда Югославії, Ігор так і не зміг дебютувати за головну команду. Причини цьому були зрозумілі: незалежність Хорватії, війна та розпад Югославії.
Національні кольори Хорватії Штімац захищав досить стабільно, досягнувши свого найвищого рівня під час чемпіонату Європи 1996 року та чемпіонату світу 1998 року, де не залишив ворота без захисту жодного разу. Обидва турніри стали знаковими для Хорватії з її "золотим поколінням", яке продемонструвало вражаючі результати, але світова першість, на відміну від Євро, завершилася для команди історичним успіхом.
Чемпіонат світу проходив під патронатом партнера Ігора, Давора Шукера, який знову продемонстрував свої навички разом зі Штімацом. Легендарний нападник здобув золоту бутсу, забивши шість голів. Збірна Хорватії справила враження, вибивши з турніру збірну Німеччини в чвертьфіналі. Бундестім під керівництвом капітана Юргена Клінсманна не зумів реалізувати свої можливості і програв з рахунком 0:3. Після цього тріумфу у хорватів залишалася надія, що вони зможуть здолати й Францію, проте галльські півні не збиралися поступатися на домашньому турнірі, здобувши перемогу 2:1. Так французи вийшли у фінал, де розгромили Бразилію, а Хорватія залишилася з розбитими надіями. Єдиною втіхою стала перемога в матчі за третє місце, де хорвати зуміли утримати перевагу над Нідерландами (2:1) і повернулися додому як герої.
Як і для багатьох футболістів, останній матч за збірну став для Ігора завершальним акордом його кар'єри. Віковий захисник вийшов у стартовому складі на товариську гру проти Болгарії, проте витримати всі 90 хвилин вже було не під силу - тому заміна після першого тайму і крапка в його історії.
Ігор не збирався відмовлятися від футболу і навіть не думав про відпочинок. Після завершення своєї кар'єри гравця він став спортивним директором Хайдука. Хоча тренерською діяльністю Ігор не цікавився, у 2005 році йому випала нагода очолити команду.
Ідея стати тренером виникла у Ігора, що спонукало його прийняти пропозицію очолити команду Чибалія. Під час своєї тренерської кар'єри Ігор вирішив спробувати себе в новій ролі. У 2007 році він був обраний президентом Асоціації гравців першої ліги Хорватії, а згодом зайняв пост віцепрезидента Федерації футболу. Ігор навіть намагався стати президентом футбольної асоціації, але в результаті голосування поступився Влатку Марковичу, з яким у нього склалися напружені стосунки.
Поступово просувався Штімац, здобуваючи нові навички: він відпрацював чотири сезони, змінив клуб, і раптом отримав виклик від національної команди.
Про таке можна лише мріяти – зірка хорватської збірної тепер виховуватиме нове покоління футболістів. Проте казка закінчилася, хоча почалася дуже обнадійливо. Ігора звільнили, після того як команда не змогла виграти жодної гри в останніх чотирьох матчах відбору на ЧС-2014. Штімаца не допустили до мундіалю, а його місце зайняв Ніко Ковач.
Подальші клуби Ігора стали перевалочними пунктами для нього. Ні в хорватському Задарі, ні в ірландському Сепахані, ні катарському Аль-Шаханії коуч не протримався бодай рік.
Після дворічної перерви Ігор вирішив відійти від футболу та переосмислити свій шлях. Цей тривалий відпочинок відновив його віру в те, що він ще має багато чого сказати в міжнародному футболі. Тому Штімац ухвалив рішення очолити національну команду Індії.
Цей етап кар'єри був сповнений як позитивних, так і негативних моментів. Під керівництвом Ігора збірна не змогла потрапити на чемпіонат світу 2022 року, однак команда вперше в історії двічі здобула кваліфікацію до Кубку Азії АФК. Місцевим уболівальникам більше радості принесла друга в історії перемога в Міжконтинентальному клубному турнірі та два поспіль тріумфи в чемпіонаті SAFF. Незважаючи на звучні успіхи, слід зазначити, що в обох цих турнірах брали участь чотири або менше команд.
Втративши тренера через невдалу кваліфікацію на ЧС-2026, збірна Індії знову не зуміла здобути місце на престижному турнірі. Як тільки команда втратила шанс, Ігор отримав відставку. Хорватський фахівець вирішив взяти паузу та на рік призупинив свою тренерську діяльність, щоб переосмислити свої подальші кроки.
Місцем повернення до професійної діяльності для Штімаца став клуб Зрінськи, який він очолив влітку 2025 року. Важко робити висновки про його роботу на цьому етапі, адже пройшло ще недостатньо часу. Проте на даний момент команда Зрінськи займає другу позицію в чемпіонаті та намагається активно конкурувати в єврокубках.
Ігор Штімац глибоко усвідомлює переживання українського народу. Як хорватський тренер, він сам став свідком жахливих наслідків війни у своїй країні, що формує його чітку та відверту позицію щодо національної боротьби. Одним із найяскравіших моментів його кар'єри був конфлікт із сербським футболістом Сінішею Міхайловичем, який спалахнув на фоні війни за незалежність Хорватії.
Хайдук зустрівся з Црвеною Звєздою в Кубку Югославії і цей матч показав справжню ненависть між країнами. За теорією, Ігор побажав смерті сім'ї Сініші в Борово, що спонукнуло серба мститися на футбольному полі. Обидва футболісти забули про все та намагалися вбити одне одного прямо на полі.
Така поведінка призвела до одного: матч для Штімаца та Міхайловича достроково завершився червоною карткою. Хайдук здобув мінімальну перемогу, а Ігор з Сінішою розпалили нову ворожнечу між країнами на спортивній арені.
Важко не зрозуміти гнів Штімаца, адже сам футболіст ділився спогадами про те, як його команда подорожувала на матчі в умовах військового конфлікту: "Коли ми приїхали на північ Хорватії, ми опинилися на лінії фронту. Усе навколо палало. Кожні двісті метрів лунали вибухи, а коли ми дісталися до Задара, виявили, що один з вибухів зруйнував міст, залишивши двометрову прірву. Нам довелося виходити з автобуса і стрибати через цю прірву один за одним".
Ігор не приховував свої зв'язків із хорватськими націоналістами, які завдавали шкоди етнічним сербам. Через свою позицію Штімац не раз потрапляв під слідство, але змінювати свої погляди він не збирався.
Після закінчення війни Хорватія отримала свою незалежність, а Штімаца залишився в пам'яті як особистість, яка відкрито висловлювала свої переконання і не боялася брати на себе відповідальність за свої погляди.
