СРСР знищив київську футбольну команду, а Росія зруйнувала її стадіон: найстарішому клубу столиці виповнилося 105 років.
Перший футбольний клуб столиці України, "Локомотив", який є одним із найдавніших клубів країни, відзначив своє 105-річчя. Незважаючи на спроби радянської влади в Москві ліквідувати команду, прагнучи залишити лише одну - московську, "Локомотив" вистояв. Олександр Єгоров, керівник спортивного клубу, зазначив, що їхніх гравців активно запрошували до інших команд, а клуб позбавили професійного статусу. Проте "Локо" вдалося відновитися, і тепер він має представництво у Другій лізі, а також виховує чимало молодих талантів.
У бесіді з OBOZ.UA Олександр Єгоров поділився деталями ракетного обстрілу клубного приміщення в Києві, а також розповів про роль футболістів "Локомотиву" у "Матчі смерті" в період Другої світової війни. Він також підкреслив вражаючий прогрес команди, який триває навіть під час повномасштабного конфлікту з Росією.
Наша команда була заснована в 1919 році, що передує створенню московського "Локомотива". Це відбулося в той час, коли залізничники з київського вокзалу провели свій перший матч на цій самій галявині, яка зараз перед нами. Відтоді була сформована команда, спочатку названа "Желдор", що українською звучить як "Залдор" - "Залізна дорога". Незабаром її перейменували на "Локомотив".
Саме київські залізничники стали авторами цих кольорів - зеленого та червоного. Коли відбувся перший матч, у них ще не було спеціальних футбольних форм, адже бренди на кшталт "Найк" і "Адідас" ще не існували. У 1919 році Україна боролася за свою незалежність, тому все, що у них було під рукою, - це тканина для прапорів, якими вони сигналізували потягам, чи їхати, чи зупинитися.
Червоний сигнал означав рух, тоді як зелений — зупинку. Цієї тканини у них було вдосталь, і один із мудрих розумів, що варто зробити зелені шорти, а футболки — червоні. З того моменту ці кольори, які залізничники бачили під час відправлення локомотивів, стали символом однойменного клубу. Тому для нас це має історичне значення і є надзвичайно важливим.
Коли деякі запитують, чому ми не змінимо кольори, адже вони асоціюються з московською командою, то ми можемо сказати, що нам абсолютно все одно на цей клуб. По-перше, ці індивіди з самого початку відібрали в нас і назву, і кольори. Далі вони позбавили нас статусу професійного клубу, почавши переманювати гравців із київського "Локомотиву" до Москви.
Це трапилося приблизно в 30-х роках?
Так, все почалося ще в 30-х роках, коли розпочалися чемпіонати та футбольні турніри, зокрема в 1937 році. Після цього була певна перерва, але навіть у часи війни п'ятеро гравців "Локомотиву" взяли участь у легендарному "Матчі смерті" в Києві. Однак, про це часто забувають. Багато хто вважає, що у тому матчі виступали лише динамівці. Проте слід зазначити, що футболісти "Локо" також були частиною цієї історії, і для нас це має велике значення.
- А відомо, що сталося з тими п'ятьма гравцями, які брали участь у "Матчі смерті"? Хтось вижив?
- Якщо чесно, то вони не загинули. Наскільки нам відомо з архівів, то учасники цього "Матчу смерті" досить важко потім його пережили, оскільки їх і катували, і ще багато чого сталося. Але, наскільки я знаю, то більшість із них вижили. Ми зараз намагаємося знайти родичів тих футболістів "Локомотиву", які цей матч пережили. Тому скоро ця історія доповниться, і ми обов'язково про це розкажемо.
Ми зараз узагалі піднімаємо дуже багато архівів і бачимо те, що дійсно "Локомотив" - це не тільки найстаріший клуб Києва, а це, мабуть, і найдавніший клуб України, який існував безперервно. Тобто не було такого, що "Локо" припиняв своє існування, і взагалі нічого не відбувалося. Навіть тоді, коли русня вигадала те, щоб "Локомотив" призупинив свою участь у чемпіонаті СРСР, а пізніше й у чемпіонаті України.
Нас знизили до рівня аматорської команди. Це відбувалося в 80-х, наближаючись до 90-х років. У той час "Локомотив" почав втрачати свої позиції, і ми вже не мали ані професійного статусу, ані дорослого складу. Проте, дитяча школа продовжувала функціонувати і була досить сильною. Тоді було укладено неофіційний меморандум з київським "Динамо", і ми стали їхнім фарм-клубом.
Багато футболістів, які підписували контракти з "Динамо", часто проводили один, два чи навіть три роки, граючи за "Локомотив". Це була для них можливість пройти школу життя та вдосконалити свої футбольні навички. Серед таких гравців можна згадати Андрія Ярмоленка, Олександра Рибку та Дениса Бойка. Це дійсно відомі футболісти, але їхнє життя також тісно пов'язане з "Локо".
Ну і для нас є важливим, що, навіть попри військові дії, які тривають в Україні з 2014 року, ми все одно знайшли можливість функціонувати. Наші партнери, меценати, а також у минулому вихованці "Локо" досить потужно підтримують клуб. Вони зараз роз'їхалися по різних країнах, але продовжують підтримують "Локомотив". І нам вдалося поновити його минулу славу.
Зараз ви можете побачити, скільки дітей займаються у нас. Якщо врахувати українські філії, які діють у Чернівцях, Харкові, Дніпрі, Одесі та Львові, то їхня кількість вже перевищила тисячу вихованців. Лише в київському "Локомотиві" тренуються 700 юних спортсменів. І це лише в футболі.
А до того, як російська ракета зруйнувала нашу будівлю, у нас була ще й баскетбольна команда "Локомотиву", і волейбольна, і настільний теніс, і легка атлетика. І ми якраз тільки-тільки зробили ремонт.
Поділіться, будь ласка, деталями про той сумний момент.
24 січня 2024 року у нас планувалося урочисте відкриття залу боксу та залу єдиноборств. Проте, 23 січня о 7:30 ранку сталася трагедія – внаслідок ракетного обстрілу загинула одна людина, а п’ятеро отримали важкі поранення. Загиблим виявився Михайло Донський, який був не лише талановитим локомотивцем, а й чемпіоном України та Європи з паверліфтингу.
Кожного ранку він приходив сюди разом із сім'єю, щоб відвідувати наш спортивний зал. Йому дуже подобався "Локомотив". На жаль, у той момент, коли оголосили тривогу, вони спустились у сховище, і ракета влучила прямо в перекриття поруч із бомбосховищем. Вона зруйнувала дах і вразила місце, що було найближче до нього.
Він тривалий час боровся за своє існування. На жаль, через п'ять днів після цього Михайло пішов з життя. Ми плануємо, що під час реконструкції будівлі обов'язково встановимо меморіальну дошку на його честь. Загалом, сподіваємось, що в найближчому майбутньому зможемо відновити "Локомотив" і створити всі умови для того, щоб тут стало ще більше дітей.
Сьогодні ми маємо велику кількість дітей з ВПО — тих, хто вже втратив свої клуби з Луганська, Донецька, Маріуполя, Херсона та Запоріжжя. Загалом у нас майже 200 внутрішньо переміщених дітей. Коли ракета влучила в нашу будівлю, це стало для них справжнім шоком. Багато з них прийшли до місця руйнувань і, зі сльозами на очах, запитували: "Чи справді ми втратили ще один клуб?"
Коли ми це побачили, то вирішили зібрати всіх і одразу сповістили кожну групу про те, що сьогодні ввечері відбудеться тренування, незважаючи на обставини. Ми також зв’язалися з сусідніми університетами, технікумами та школами. Поки ми прибирали, ми домовилися, щоб наші діти змогли відвідати тренування саме в цей день. Усі вікові категорії зібралися на заняття, щоб донести до дітей, що ми не закриємося. Ми продовжимо існувати й далі.
Незважаючи на значні руйнування, які ми спостерігаємо, будівлю, на жаль, не вдасться відновити, так само як і сусідні роздягальні. Проте клуб продовжить своє існування. В даний момент ми активно готуємось до зими, розробляючи план, як створити комфортні умови для дітей. Ми висловлюємо вдячність нашим партнерам – фонду Говарда Баффета, французьким колегам, європейським посольствам, а також німецькому посольству та меру Парижа Анн Ідальго, яка відвідала нас.
У минулому президентка Хорватії Колінда Грабар була футбольною фанаткою - передусім хорватських команд, але вона теж приїхала в Україну й теж підтримувала "Локо", і наразі вони збирають кошти на те, щоб відновити це все. Казати про те, що зараз це не на часі, бо в країні війна? А куди ми подінемо всіх цих дітей, які зараз тут займаються?
І для кого ми постійно проводимо якісь заходи, турніри, чемпіонати тощо? Вигнати їх на вулицю, все закрити? Ми не можемо собі це дозволити. А також є європейські організації, з якими ми співпрацюємо, які не можуть донатити на військові потреби й купувати дрони, тепловізори чи зброю, але можуть організовувати якісь соціальні історії для дітей і відновлювати зруйновані школи або спортивні клуби.
Якщо ці організації готові інвестувати в відновлення клубу та вірять у перемогу України, це для нас є символом того, що Європа та світ підтримують нас. Це покоління, яке ми нині виховуємо, запам'ятає, що навіть у часи війни вони залишалися в Україні, і їх підтримували.
Бо якщо ми закриємось, то всі ці діти поїдуть за кордон. А що буде тоді з нашим генофондом? Що буде з тим поколінням, яке має далі жити в цій країні? Ну, нікого ж не залишиться. Тому саме такі спортивні, навчальні, виховні заходи мають відбуватися постійно для того, щоб ми це покоління тримали навіть у такі важкі часи.
Які ваші амбіційні цілі у світі футболу? Мріяти про створення команди в Першій чи Прем'єр-лізі?
Хочу зазначити, що "Локо" показав досить хороші результати в минулому сезоні, коли команда вперше дебютувала на професійному рівні. Ми фінішували десь у середині таблиці, що для новачків є значним досягненням. Завершили свій перший чемпіонат не на останніх позиціях. У цьому сезоні також демонструємо непогану гру. Зараз займаємо середню позицію в турнірній таблиці, але у нас є амбіційні плани на майбутнє.
Ми прагнемо стати лідерами чемпіонату та найближчим часом потрапити до Першої ліги. Для досягнення цієї мети плануємо відновити футбольне поле та реконструювати зруйновану будівлю. Наша мета — створити сучасну професійну арену, щоб усі матчі проходили на нашому домашньому стадіоні, а не на орендованих майданчиках.
Ми щиро вдячні Федерації футболу України та Андрію Миколайовичу Шевченку за їхню неоціненну підтримку. Зараз наші домашні матчі проходять на стадіоні Баннікова, що є справжньою гордістю, адже це потужна арена, яка приймає національні збірні. Сподіваємось, що незабаром зможемо втілити проект "Локо-Арена".
- Як усе-таки вдалося Москві нівелювати здобутки "Локомотиву" у футболі у радянські часи?
- Слухайте, ну як узагалі росіянам вдавалося нівелювати все, починаючи від нашої культури, етнічності, національної усвідомленості себе. Я тривалий час розмовляв російською мовою, бо батько з Росії. Але після початку війни я повністю перейшов на українську, а після початку повномасштабного вторгнення взагалі намагаюсь російську мову не використовувати.
Усі дії Росії, як минулі, так і сучасні, мали на меті перетворити Україну на придаток своєї імперії. Це важка тема для обговорення, адже Україна є досить потужною країною, особливо в порівнянні з європейськими державами, які мають чітке усвідомлення своєї національної ідентичності. Ми, безумовно, більші за розміром, але, на жаль, досі відчуваємо певний комплекс, зумовлений нав'язливими російськими серіалами, спортом та іншими аспектами.
Отже, Росія прагнула, щоб усі підтримували лише один "Локомотив". Навіть після того, як їхня ракета влучила в нашу арену, на офіційних сторінках московського "Локо" в Інстаграмі та Фейсбуці з'явилося повідомлення про те, що залишився тільки один "Локомотив".
Ну, шановні, коли ми вирішили оновити наше лого, щоб воно не нагадувало московське, але залишили кольори, які завжди були нашими, бо це частина нашої історії, а не їхньої, ми натрапили на архіви, де знайшли 146 команд у світі з назвою "Локомотив". 146! І що ж – ці "герої" тепер хочуть знищити всі інші 145, аби залишитися єдиними? Це справжня імперська безглуздість, коли нація, що звикла жити під тиском, намагається подавити всіх навколо.
У нашому клубі ми завжди намагаємося донести до дітей, в чому полягає відмінність між Росією та Україною. Україна завжди мала традицію обирати гетьманів, і якщо хтось з них не виправдовував очікувань, громадські збори могли зібратися, аби усунути його, здійснивши невелику революцію або майдан. І так ми живемо й сьогодні: якщо нам не подобається президент, ми обираємо нового.
А як постійно жила Росія? У якійсь багнюці, без світла, без води, без нормальних харчів, водка і все. Доріг немає, нічого немає, але їм усе добре. І в них постійно був цар чи цариця, які змінювались. Просто змінювались. А вони самі, люди, ніколи нічого не змінювали. Вони і зараз так живуть. Нація рабів, яка живе на колінах. Однак при цьому має оці імперські замашки. Але куди вам із нами рівнятись?
Повертаючись до "Локо", скажу, що нехай мине ще три-п'ять років, і ви взагалі не впізнаєте цей клуб. Ми його відновили фактично за три роки, починаючи від ребрендингу й завершуючи тим, що в нас зараз займається стільки дітей і ми перебуваємо наразі на другому місці в рейтингу клубу міста Києва. У нас є професійна команда й команда "Локо Медіа" - це команда блогерів і артистів, яка теж виступає.
Ми вигадали крутий проєкт "Залізна зміна", який спеціально створено для талановитих дітей України, але соціальних категорій. Тобто дітей, які втратили батьків, або житло, або внутрішньо переміщені, але мають високі здобутки в навчанні, спорті або в творчості. І це лише початок історії "Локомотиву", новітньої історії у новітній Україні.
Ми щиро надіємося, що незабаром закінчиться ця жахлива війна, і тоді ми зможемо вільно дихати, а "Укрзалізниця" отримає можливість підтримати розвиток нашого клубу, зокрема й фінансово. Наразі ж ми не маємо можливості звертатися до них з будь-якими фінансовими запитами, адже всі ресурси йдуть на відновлення колій, зруйнованих вокзалів і знищених потягів. Ситуація для компанії дуже складна, і ми сподіваємося, що зможемо витримати цей непростий час завдяки підтримці меценатів.
