Від маленького села на Самоа до амбіцій стосовно Усика: дивовижна історія Джозефа Паркера на шляху до боксерського олімпу.
Найвідоміший спортсмен Нової Зеландії? Якщо що - Джейсон Момоа не рахується, він не спортсмен (хоч і виглядає, ніби міг би знести пів команди "Ол Блекс").
Здавалось би, елементарне запитання, але більшість зависає. Ну гаразд, якщо ви фанат АПЛ - можливо, пригадаєте Кріса Вуда. Все ж таки, він грає в одній команді з Шевченком (за версією Анже Постекоглу - прим.).
Спортсмени світового класу в Новій Зеландії, на жаль, зустрічаються нечасто. Справа в тому, що регбі для цієї країни є не просто видом спорту, а справжньою релігією. Як у Бразилії футбол є невід’ємною частиною культури, так у Литві – баскетбол, а в Індії – крикет. До речі, крикет також користується великою популярністю в цій острівній державі Океанії. Однак варто зазначити, що регбі та крикет не є такими видами спорту, які б викликали захоплення у кожному куточку світу.
Кожні кілька десятиліть Нова Зеландія постачає боксу видатних спортсменів, які здатні вразити світ. Раніше таким був Девід Туа, а сьогодні — Джозеф Паркер.
"Чемпіон" розкриває історію становлення цього усміхненого велетня - артиста, джентльмена та майстра техніки в боксерському ринзі.
Відверто кажучи, більшість чоловіків у спорт приходять завдяки впливу інших чоловіків. Це можуть бути батько, дідусь, старший брат, сусід із двору або ж перший друг зі школи. Навіть телевізор, що транслює спортивні події, має чоловічу природу, тож така логіка є абсолютно зрозумілою.
У випадку Джозефа все почалося так само. Першим тренером став його батько - Демпсі Паркер.
Ім’я "Демпсі" має своє значення. Воно присвячене видатному Джеку Демпсі, легенді боксу початку XX століття, який вважається одним із найсильніших і найвідоміших важкоатлетів в історії цього спорту.
За різними даними, Паркер-старший почав тренувати сина ще коли тому було три роки, але серйозно взявся за справу, коли Джозефу виповнилося вісім.
Хлопець з кожним роком все більше поринав у світ боксу. Як же можна залишитися байдужим, коли вдома замість звичайних іграшок — боксерські рукавички, а під стелею висить груша? А ще вихідні стали особливими, адже тато присвячує їх перегляду запеклих боїв.
Родовід Паркера має свої корені в селі Фалеула, розташованому на острові Уполу, який є основним островом Самоа. Саме там з'явилася на світ його мати, Сала Паркер.
Батьки виїхали до Нової Зеландії на початку 80-х років, прагнучи знайти краще життя. Як і в багатьох випадках, адаптація до нових умов виявилася непростою. Постійна зайнятість, пошук роботи та побутові труднощі — все це стало частиною їхнього нового життя. Проте син мав пристрасть до спорту, і зрештою батьки вирішили записати його до боксерського клубу Papatoetoe.
Джозеф був не один. Разом із ним на тренування ходив молодший брат Джон - на два роки менший, але з тією ж іскрою в очах.
Обидва юнаки зосереджено вслухалися в рекомендації своїх наставників — Гранта Аркелла та Менні Сантоса, який здобув титул чемпіона Британської Співдружності в 1960-х роках. Джозеф з теплою усмішкою згадує про свою першу перемогу.
"Мені виповнилося 12 років. Я був маленьким хлопцем з округлими формами, і в той час ще більше далеким від стрункості," - зауважив він.
Талант був. Талант бачили всі. І всі працювали над його розвитком, а батько вірив і пишався.
"Знищувач", "Металевий молот", "Лорд Нокаут", "Володар", "Броня", "Кулемет". Такі псевдоніми у світі боксу звучать потужно та велично - одразу стає очевидно, що з їхнім носієм краще не зв'язуватися.
Проте Джозеф Паркер вибрав зовсім інший шлях. Його псевдонім - Lupesoliai La'auliolemalietoa, що в перекладі означає "Благословенний селом". І тут світові логопеди можуть тільки захоплено аплодувати: такий ніком дійсно може вразити і без точного бокового удару.
Переклад може виглядати незвично для виду спорту, де основна мета полягає в тому, щоб фактично перемогти супротивника. Проте, при більш детальному розгляді, можна зрозуміти, що в цьому є суттєва логіка.
Як ми вже згадували раніше, батьки Джозефа - емігранти з Самоа. Хоча він з'явився на світ у Новій Зеландії, Паркер завжди пам'ятає про своє самоанське походження.
Він часто приїздить до Самоа, підтримує національну збірну з регбі, а під час перемог на ринзі нерідко дякує одразу двом націям.
Його родина має коріння в селі Фалеула, розташованому на головному острові Самоа – Уполу. Саме плем'я цього населеного пункту урочисто надало йому почесний титул Лупесоліяй Ла'ауліолемаліетоа.
У 2018 році в інтерв'ю для Boxing Social Джозеф розкрив, чому це питання має для нього таке велике значення:
"Я народився в Новій Зеландії. Але я також самоанець. З раннього віку, мабуть, коли мені був лише рік, тато щороку возив мене до Самоа. Я був там безліч разів і досі їжджу раз чи двічі на рік, іноді й тричі.
Знати свої корені – це надзвичайно важливо. Я вільно спілкуюсь самоанською мовою, і для мене велика радість поєднувати свою ідентичність новозеландця та самоанця. Я ціную нашу культуру, виховання та цінності, адже саме вони сформували мою особистість.
Любов до історичної батьківщини й повага до традицій у нього від двох "татів" - рідного Демпсі та тренера Менні Сантоса. До речі, Сантос теж переселився до Нової Зеландії, але з острова Тонга. І так само ніколи не забував, хто він і звідки. Джозеф уважно дивився на це і, схоже, перейняв підхід.
Тому Паркер – це не лише "Благословенний селом". У світі боксу його також знають і під іншим іменем – "Новозеландський самоанець". Це не є оксимороном, а швидше виявом гордості за свої дві батьківщини.
Спілкування з однолітками не приносило Джозефу задоволення — йому просто не було з ким змагатися. Тренер Грант Аркелл знайшов оригінальне рішення цієї ситуації: він запрошував на спаринги старших і фізично потужніших хлопців, щоб молодий Паркер навчився адаптуватися та вистояти під тиском.
Боксер часто не мав уявлення, з ким саме буде змагатися в рингу того дня, і це зміцнювало його дух більше, ніж будь-що інше.
Паркер швидко здобув популярність, ставши дворазовим чемпіоном Нової Зеландії серед аматорів у важкій вазі у 2010 та 2011 роках. Його перша перемога була особливо вражаючою: у фіналі він нокаутував 26-річного Яміко Чінулу, який на той момент вже тричі здобував титул чемпіона.
Цей тріумф став для нього перепусткою на світову першість 2011 року в Азербайджані — саме там Україна здобула 4 золоті медалі та 1 бронзову.
Світова першість для Джозефа виявилася досить змішаною: спершу він здобув перемогу над латвійським спортсменом Нікітою Мачюлевічсом з рахунком 14:10, а згодом зазнав поразки від... Чжана Чжілея з результатом 7:15.
Проте дивуватися цьому не слід. Чжілей був на дев'ять років старшим, мав у своїй спортивній кар'єрі дві бронзові медалі чемпіонатів світу (2007, 2009) та срібло Олімпійських ігор 2008 року. Для 18-річного Паркера це стало не поразкою, а безцінним досвідом.
Крім того, він вирушив на чемпіонат майже в одиночку через фінансові труднощі збірної Нової Зеландії. Його батьки надали фінансову підтримку, а Аркелл фактично звертався до австралійських колег з проханням підтримати молодого спортсмена в Баку.
На Олімпіаду-2012 він не потрапив - ліцензію тоді здобув Джуніор Фа, здобувши не просту перемогу над Джозефом. Іронічно, що тепер у профі-рингу Фа має рекорд 20-3, але й близько не в топі гевівейту.
Отже, у віці 20 років Джозеф прийняв важливе рішення - став професійним спортсменом. Саме з цього моменту розпочалась його захоплююча історія.
Літо 2012 року, Окленд. На арені - вечір боксу, де зірка новозеландського рингу Шейн Кемерон б'ється проти Монте Барретта. Так-так, того самого Барретта, який ще у 2000-му програвав Володимиру Кличку, а потім виходив у ринг проти Хасіма Рахмана, Ніколая Валуєва, Девіда Хея - і навіть перемагав Девіда Туа.
Кемерон тоді виграв нокаутом у четвертому раунді. Але далі його кар'єра швидко пішла вниз - три поразки поспіль. Проте саме того вечора, коли Шейну ще пророкували статус нового Туа, дебютував той, хто справді став світовим боксером - Джозеф Паркер.
Його суперником був Дін Гармсвей (1-2, 0 КО) - колишній регбіст і вчитель фізкультури зі школи міста Гамільтон. Паркер завершив справу у другому раунді - чистий нокаут.
Після цього події розгорнулися, немов лавина: протягом наступних десяти місяців він досягнув ще п'яти тріумфів, не давши жодному супернику жодної можливості на успіх.
Суперники не справляли особливого враження, але у 2013 році Джозеф зустрівся з легендою - Франсуа Ботою. Цей колишній опонент Тайсона, Льюїса та Кличка на момент бою мав вже 44 роки і, м'яко кажучи, не був у найкращій формі. Бота протримався лише один раунд, а в кінці другого впав після потужної серії ударів.
До вересня 2017 року Паркер зміг здобути 24 перемоги підряд, серед яких були й відомі суперники, такі як Браян Мінто, Шерман Вільямс, Карлос Такам і, безумовно, Енді Руїс. Його тріумф над Руїсом став ключовим моментом, що дозволив йому завоювати титул чемпіона світу за версією WBO.
Гонорари стали солідними. Джозеф купив батькам будинок і взяв на себе всі родинні витрати - такий собі "good boy" у світі гевівейту, що трапляється не часто. І ця любов до сім'ї - це те, чим він схожий на Олександра Усика. Але щодо дітей українець пасе задніх - Паркер є батьком для чотирьох доньок і двох синів.
Я усвідомлюю, що значення моєї попередньої діяльності трансформувалось. Я старався боротися за себе, свого батька, своїх батьків та тренерів. Але тепер, коли у мене є власна родина, я став батьком шістьох дітей.
Це змушує мене боротися за своїх дітей. Я хочу боротися за свою дружину і хочу показати їм, що вони можуть досягти всього в житті, якщо докладуть наполегливої праці та зусиль. Вони можуть досягти всього", - цитує боксера Nowtolove.co.nz.
Безумовно, він прагнув досягти більшого. Коли випала нагода зустрітися в об'єднавчому поєдинку з Ентоні Джошуа, 25-річний Паркер миттєво прийняв рішення, не сумніваючись ані на мить.
Британець на той момент володів поясами WBA, IBF та IBO, а його рекорд вражав – 20 перемог, усі здобуті нокаутом. Хоча Паркер зазнав поразки, він став першим боксером, який витримав усі 12 раундів проти Джошуа.
Офіційні суддівські записки - 118:110, 118:110 та 119:109 на користь британця. ESPN та кілька інших ЗМІ бачили бій ближчим - 116:112. Але факт лишився фактом: Джошуа переміг, а Паркер отримав колосальний досвід і повагу навіть від скептиків.
Та справжній шок чекав далі. Щоб "закрити" невдачу, Джозеф швидко погодився на бій проти Ділліана Вайта - усього через 4 місяці після поразки від Джошуа. Начебто часу вистачало, але, як показала практика, - ні.
У вже другому раунді Паркер зазнав нокдауну, а в дев'ятому — знову опинився на підлозі. Він вистояв до останнього гонгу, демонструючи непогану техніку боксу і неодноразово ставлячи Вайта у складні ситуації, проте в підсумку програв одностайним рішенням суддів.
Після двох поспіль невдач статус колишнього чемпіона опинився під загрозою. Паркеру довелося відновлювати свою кар'єру, змагаючись із "проміжними" опонентами — Александером Флоресом, Алексом Ліпаєм та Шоуделом Вінтерсом.
А потім прийшов перший справжній реванш - проти Джуніора Фа. Того самого Фа, який у 2012-му не пустив Паркера на Олімпіаду. Іронія долі у квадраті.
Фа вступав у бій з бездоганним рекордом 19-0 і вже встиг стати новою надією Океанії. Проте Паркер швидко все розставив по місцях: після 12 раундів судді виставили рахунки 115:113, 117:111, 119:109 на його користь.
Далі були дві перемоги над Дереком Чісорою, потім сенсаційна поразка від Джо Джойса, і знову серія тріумфів - над Джеком Мессі, Деонтеєм Вайлдером і Чжаном Чжілеєм.
Реванш проти Чжана став унікальним моментом: цей самий китаєць раніше здобув перемогу над Паркером на світовому чемпіонаті, але цього разу все відбулося по-іншому. Хоча Паркер двічі опинявся в нокдауні, він все ж таки вийшов переможцем за підсумками бою — двоє суддів віддали йому перевагу, а третій зафіксував нічию. Солодкий реванш №2.
Ймовірно, Паркер би отримав головний поєдинок проти Усика, якби переміг Даніеля Дюбуа. Британець захворів і довелося відгамселити Баколе, який, скоріше, вийшов за чеком, а не за титулом.
Світ боксу є жорстоким – і мова йде не лише про те, що відбувається на рингу. Тут важливі не тільки фізичні здібності, а й вміння створювати шоу. Скандали, виклики, меми – усе це робить квитки привабливими для глядачів.
А Джозеф зовсім не є типовим бруталом. З ранніх років він засвоїв цінності поваги до старших і вміння стримувати свої емоції. Перед поєдинком він обходиться без зайвих вихвалянь, а після — не знущається над суперниками. У промо-роликах його слова більше схожі на подяку, ніж на образи.
Після перемоги Усика над Дюбуа, коли Паркер звернувся до українця, його слова звучали не як тролінг, а скоріше як вияв справжнього джентльменства.
Навіть у цей момент, напередодні зустрічі з Фабіо Вордлі, "новозеландський самоанець" висловлюється тихо та обачно.
У сучасному боксі "продаж власного іміджу" є не менш важливим, ніж вміння ухилятися від ударів.
Однак, як справжній артист, Паркер обрав свій унікальний шлях - завдяки музиці, дотепам і пародіям.
Після своєї перемоги над Чжаном він вирішив записати відеозвернення до Ділліана Вайта, у якому переспівав популярну пісню Back For Good від гурту Take That. На екрані з'явилося фото Вайта в мереживній білизні, поряд із чашкою, яка мала сліди помади, і підписом:
"Повернися назавжди, Ділліане. Якщо ні - я тебе забуду й піду далі."
Солодкий реванш №3 так і не відбувся, проте Паркер не втратив рішучості.
Він втілив образ Майка Тайсона не в спортивному контексті, а у веселому відео, відтворивши одну зі сцен з фільму. А потім... почав випромінювати енергію на Усика.
Після перемоги над Баколе він виклав кліп під пісню You're Still The One Шанаї Твейн (до речі, володарки двох "Греммі"). У ролику - кадри з Усиком, танці, співи, трохи романтики й самоіронії.
А далі – нова пародія на хіт Take On Me гурту A-ha. У відео можна побачити доньку Паркера, яка грає на синтезаторі, а також уривки їхніх зустрічей з Усиком та напис "Привіт" на спортивній торбині.
Як би там не було, якщо Паркер подолає Фабіо Вордлі, світ отримає нову велику історію. І, схоже, майбутнє промо "Паркер - Усик" буде не менш видовищним, ніж сам бій - із піснями, танцями, жартами, й, звісно, справжнім боксом.
